— Стій, Зайче, стій! — гукає Вовк. — Куди тебе поперло від дороги? Та Заєць здалеку щось писнув і замовк: Не до розмов, коли працюють ноги. Нарешті Вовк знесилено приліг, І Куций стишив біг. — Тобі не соромно від друга утікати? Почервонів? Ага! Адже дорога в нас єдина пролита. Про це у кого хочеш можеш запитати. Нема конфлікту поміж нами — то слова. У тебе ж світла голова. Нам треба дружно жити, як ніколи! — Хе, Вовчику! Мені ще любе поле, Тож нічого прискорювать кінець... Голодним спати ліг мудрець.
