На пенсію зібрався Вовк. — Ріднесенькі, — звернувся до Овець, — Прощайте... — І замовк. По паузі додав: — Трудився чесно я, тепер капець. Пора, як кажуть, і спочити. Старий вже, немічний я став. Як будете без мене жити? Вам обіцяють Пастуха нового дати. Чи буде ж він, як я, вас доглядати? Так тяжко з вами розлучатись, страх! Ви плачете? Я бачу сльози на очах! Сприймаю їх як дяку... Таке верзе, чи пак рече! І невтямки, напевне, небораку, Що й сльози радості бувають ще.
