Плита гаряча до Сковороди: — Іди сюди, Погрійся! Сміливіше, — біди Ніякої не бійся! — А я нічого не боюсь, Бо що б там не було, — Відверто, чесно признаюсь: Люблю твоє тепло! — Вже на плиті Сковорода, На ній — свіженьке Сало — Спочатку тихо: — Ше... че-че... А потім зашкварчало: — Рятуйте! Пробі! Ой пече! Пече мене Сковорода... Я мук таких не знало!.. А Сковорідка: — От дурне! Чого репетувати? Адже печуть найперш мене. Кого ж тут рятувати? Але ж мовчу І не кричу, Тривоги не здіймаю. Нехай погріють досхочу, Та витримку я маю. . . . . . . . . . . . . . . Ще є, на жаль, такі мужі — Безжальні і залізні — Ніщо страждання їм чужі А чи благання слізні.
