На многолюддя ялтинського пляжу Русалка вийшла прямо із води. До неї Принц: — Кохана, підожди! І вислухай — інакше трупом ляжу! Я так чекав тебе отут, край моря, І мучився... Аж ось ти наяву. Без тебе я тепер не проживу, — Не дай мені загинути від горя! — І мовила вона до нього срібно: — Який ти несучасний і дивак: Зустрів Русалку гарну — і закляк. Мій красеню, трагедій не потрібно. Навіщо плакать, мучитись, зітхати? Я не люблю отих «сердечних ран». Давай з тобою підем в ресторан, А вже тоді і можеш покохати. Зірок Із неба діставать не треба — Гони ікру, коньяк та шоколад. Що-що?.. Прощай, коли моє невлад! — І бовтьнула — аж бризки до крайнеба. Не спокушайте долі, юнаки: Русалки теж земні — не земноводні (А що й казать, коли красуні модні!), — Кохати їх — не кожному з руки.
