У відрядження частенько Виїжджав Микола. І щоразу одна думка У серце колола. Як веде себе дружина В сімейнім гніздечку, Не завела десь хахаля? Не пірнає в гречку? І надумав... Це ж буває, Ні сіло ні впало... Влаштувать жоні екзамен, Взнать все досконало. Купив глечика сметани, Додому доставив. І таємно від дружини Під ліжко поставив. Над сметаною, під ліжком, На мотузці ложку. Вмотав глечик, щоб не видно, У нову сорочку. Якщо ляже одна в ліжко, Нічого не стане, Бо та ложка до сметани Й близько не дістане. Якщо двоє в ліжко ляжуть — То сітка ввігнеться І в сметану суха ложка По вершок упреться. Перевірив особисто, В ліжку погойдався. Задоволений в дорогу Неблизьку подався. Час минув. Вернувсь Микола. Жінка зустрічає — Пригортає та цілує, Ясним сонцем сяє. На столі стоїть, парує Смажене й печене, Ковбаса, шашлик, пампушки, Горілка свячена. — Кажеш, скучила? Що ж, глянем, Чи правдиві речі? І з-під ліжка сімейного Витягає глечик. Подивився і поволі Радість в очах згасла: У глечику стирчала ложка ...В жовтій грудці масла.
