Горластий Півень зузулястий Те тільки й знав, Що скрізь співав Та хвастав: «Мені сказать спасибі треба, Що світить сонце з неба!» — «Чому ж це так?» Спитав здивований Гусак. «А ти неначе і не знаєш, Що питаєш! — Щоденно сонце устає Мистецтво слухати моє, Мій дивний спів! Якби я тільки захотів — Спинив би сонце у зеніті, І вже ніяка сила в світі Його не зрушить звідтіля!» — «Ти що: забув, що крутиться земля?» Спитали в Півня Гуси. «Ах боже мій, які ж бо ви відсталі! Крутитись я її примусив! Запам’ятайте хоч надалі: Якщо і крутиться земля, Так значить я її кручу, Коли на тин ото злечу Й щосили закричу: Ку-ку-ріку! Та що й казати, звісна річ, Коли б не я — стояла б вічна ніч!» * * * Сміюся я, зазнайко, над тобою: Ти на словах такий герой горластий, Що в тебе й сонце під п’ятою, На ділі ж — Півник зузулястий!
