Одна Голубка сизокрила Крука чорнішого любила. Голубка та трудилася у полі, А Крук навчався в птахошколі. «Повір мені, що згодом Я досягну мети І стану вславленим пілотом. Проте, коли б не ти, Чи зміг цього б я досягти? Звичайно, ні! Без тебе і не снилося б мені!.. Для мене сил ти не шкодуєш, І одягаєш, і годуєш, Ну, як тебе не розцілуєш, Мою прекрасну, рідну, милу — Мою Голубку сизокрилу!..» Минуло років п’ять, і от — Одержав Крук диплома. Вже Крук не крук, а Крук — пілот! Пого сім’я чекає дома. А він буквально в той же день Почав кругом трубити: «Голубка — що? — тупа, як пень! Не хочу з нею жити!!! Вона не друг — тягар в житті, І сіра, і не вчена. Чи їй зі мною по путі? Чи їй рівнятися до мене? Та я... досвідчений пілот! Досяг нечуваних висот. Літаю в вищі атмосфери!!! Вона для мене — зайвий рот, Гальмо для дальшої кар’єри!..» * * * Цьому горластому Круку (А є такі ще і в народі) Мораль скажу таку: Негідник він та й годі!
