У Переяславі предавнім Гучна оказія стряслась: Зійшлись на прю мислитель славний І «пресвятий» церковний князь. Сковорода, поет-філософ, Нову поезію віщав (Як Тредіаковський, Ломоносов), Яку б звичайний люд читав. А переяславський владика Цьому анафему курив. Мовляв, це богохульність дика, Щоб вірш по-людськи говорив. Лиш богословські викрутаси В поезії незмінний аз... Такі почувши баляндраси, Григорій Савич засміявсь: — Та це ж, панотче, ахінея! Затямте, раю від душі, Однеє — буть архієреєм, А інше — це писать вірші. Отож не суньте, батю, носа Не до свого, як кажуть, проса.
