До абстракціоніста Жана, Що саме в раж ввійшов, Осел поволі підійшов. Дививсь, дививсь та й каже: — Пане, Я малювати вмію теж, Якщо це малювання. — Та ти ж для байки тільки і живеш Або — для порівняння! Тут справи хитрі, непрості, А ти ж... Осел, пробач на слові, — Жан відповів на те Ослові. — Та в мене, пане, у хвості Ще більше хитрощів і хисту, Аніж під черепом у вас! Та я добавлю стільки змісту Творінню вашому нараз! Дивіться, пане! — І Вухатий Як ляпне гноєм в полотно! Відскочив Жан: — Оце — воно! Зі мною будеш працювати! Віднині на перинах будеш спати, І їсти й пити — як в раю. Лиш хвіст триматимеш в гною... Осел хвостом відтоді абстрагує, А Жан тими творіннями торгує Та гаманець тугенько набиває, Бо, кажуть, успіх має!..