— Тобі не нудно, друже мій? — Зозуля у Дрозда питає. А Дрозд все пісеньку співає: — Мене ти чуєш — от і розумій! Із піснею нудьги не знати. — Але ж мені доводиться співати Частіше, ніж тобі! Проте Нудьга не пропада, а, навпаки, росте! — Так ти ж, крім співу, іншої турботи Не знаєш, пані. Ні дітей нема, Ні найпростішої роботи, Їси і п’єш — та все сама. А я діток годую, Їх бережу, доводжу до пуття, А піснею прикрашую життя. Тому і не нудьгую. Отак, Зозуле, йду я до мети. У праці — щастя! Розумієш ти?
