Дубова Клепка зовсім підгнила І дуже від води набухла: — Я довго з вами, сестроньки, жила. Уже й набридла тіснота ця тухла. А долею ж призначено мені Не наживати болі ревматичні — Минуть я маю склепи обласні І жити у теплі столичнім. Як те і личить мудрій голові. Отож прощайте, Клепки рядові, — Іде Господар обручі збивати, Пора мені в столицю вирушати. Господар добре діло знав: Нову поставив клепку, а старою, Яку від гнилі обтесав, Підпер тинок біля копиці гною. Мораль із байки Самі собі, напевно, виведуть зазнайки.
