Пішла Коза по корм для Козеняти, А Вовк-приблуда стукає до хати: — Впусти мене! Я добрий, то лише ім’я страшне. Останнім часом я незмінно Їм те, що й ти — м’я... кеньке сіно! Озвалось Козеня: — А це, пробачте, не брехня? Вовк тиче у вікно папір: — Як не мені, то хоч цьому повір: Ось підпис, ось печатка! Візьми та прочитай спочатку! Я вже не той, що був. До м’яса — а ні-ні! І смак забув! — Це інша річ! Заходь до хати... Прийшлось Козі над папірцем ридати: — Ой, дороге дурненьке Козеня! Чи ж правдою коли стає брехня?!
