У неділю відпочити На рідну природу Зібрав собі цілу свиту Директор заводу. Поки шофер на шашлики Приготує м’ясо, Побавитись в риболовлю Рішили тим часом. От хвилина а чи друга Швиденько минає, А поплавець директора Під воду пірнає. Смик — і рибка на гачечку Золота тріпоче. «Зараз буде проситися, Що на волю хоче». — Чуєш, рибко золотенька, Вір в щасливу долю: Як план мені забезпечиш — Відпущу на волю! — Я з тобою, губителю, Говорить не стану, А тим більше — помагати В виконанні плану. Я, по-перше, не золота, А тільки іржава, А по-друге, за що тебе Годує держава? Ти ж отруїв в тім озері Чудодійну воду. Ти ж, варваре безсердечний, Губиш всю природу. Тож нічого приємного Я тобі не зичу, А на тебе комісію Із главку накличу. Ви ж не озеро — катівню Оце збудували! — Звинулася — плюсь у воду — Поминай, як звали!.. — Ах ти ж підле сотворіння! Ще мені й грозити?! Та я на вас таке пущу — Не схочете й жити! Нумо в річку те озеро Спустимо потиху, А всі збитки потім спишем На стихійне лихо. Дідько з нею, кат не вхопить Рідну ту природу! — Трісь! — і греблю враз прорвало — Та й кінці у воду! ... Зі столиці комісія Діяла активно Й оцінила ту подію Строго об’єктивно: Хто стихію загнуздає? Це проблема вічна — Не якась там рукотворна, А ге-о-ло-гіч-на! Посунулись, змістилися Всі пласти глибинні. Отже, люди у цій біді Ні крихти не винні! І послали директора Не в казенну хату, А зробили керуючим Всього комбінату. Щось велике комбінує, Щось там проектує, Не одній триклятій рибці Люту смерть готує.
