Осел божився, Бив себе у груди: — На Лева вчиться син — І Левом конче буде!.. Аж от, скінчивши курс наук, — За рік чи два — Той молодий Віслюк Прибув до рідного хліва. Ну, й справді Лев: Розкішна буйна грива, Постава горда, Бундючна морда. Ослиця не натішиться щаслива: — Ану, синочку мій, ревни, Нехай луна аж ген на доли піде, Нехай почують капосні сусіди — Від заздрості попадають вони! Осел ревів, Аж хлів Увесь трусився, Й таки довів, Що недарма на Лева він учився. Сам дядько Слон цим разом Підтвердив репутацію наказом. . . . . . . . . . . . . . . . Осел з дипломом на посаді! А ви, читачу, ніби щось не раді? Ага! З Ослом давно уже знайомі Й були у нього вчора на прийомі.
