Ото пригода: Забрався Гад аж ген під небеса! А що? Природа Частенько нам дарує чудеса. — Здоров, колего! — Плазун той до Орла. — Привіт! Яка біда У гори занесла? — Чому біда? — Плазун аж засміявся. — Ти думав, небеса принадні Лише Орлам підвладні, А нам постійно нидіти в долині? З тобою рівні ми віднині. Щоправда, в гори Ти потрапив без мороки, Не дуже Так старався, А я сюди, мій друже, Три роки плазом добирався. — І що ж тепер? В міжгір’ї і пожива, і вода, — Без них би я помер. А ти ще кажеш: «Не біда!» У горах лиш натхнення і політ. Щораз униз спускаюсь при потребі — І так десятки літ. Куди ж тобі, безкрилому, у небі? — Якось усе мине. Чого сушити голову журбою? Для мене головне — Зрівнятися з тобою! Егеж, таке, на жаль, іще ведеться: Само безкриле, а угору пнеться, — Тихесенько звивається все плазом, А глянеш — вже воно з Орлами разом.
