Зібрала чарочка кумівство, повеселилось півсела, стіл під наїдками ломився, й поважно бесіда текла. «У мене, — каже господиня, — кабан вгодований, як тур, а щоб йому лиха година, такий битливий самодурі Щораз і руку як не вхватить, так, наче біс йому в ребрі!» «То годі стерво те держати», — аж загули бенкетарі. «А хто ж заколе?» Вся світелка: «Ми що, хіба не козаки?» І, взявши три ножі й виделку, в сарай попхалися дядьки. Було страшне побойовисько, отак йому! Ну ж, постривай! Так верещало кабанисько, хоч в хаті вуха затуляй. Вернулись гостоньки сердешні в синцях, в крові, аж не впізнать. «Ну що, вколошкали нарешті, уже не буде біснувать?» Кремезняки відмили руки і знов посіли за столи: «Ні, не подужали тварюку, та прочуханки все ж дали!»