Жили батько з матір’ю завжди ладком: неначе Карась і Одарка; бо батько тримався зразково кругом і пив тільки з повної чарки. Гітара... і долі круті віражі... він соколом був, винозором, співав для гостей: «Капітане, скажи, коли вже ти станеш майором?» Ішли естафетою з роду у рід чуби і пісні кучеряві, він пікся, щоб доньки родились на світ, і дав нам ідейну направу. Ватажився тато, козачив — овва! Були компаньйонки не з гірших, як зміну одробить і вип’є, бува, то дуже тягнуло на вірші. І я, козир-дівка, отецька дочка, жила і собі, як удасться, що схожа на нього — руда і метка, так кажуть, у батькові щастя. Заграйте-но, тату, ви мали талант у сміх обертать кожне горе, а що, як невдаха отой капітан хапне з неба зірку майора?!