Паслась Кізка на горбі і Пегаса вздріла, захотіла і собі отакенні крила! Вірші шпарила вона, мекаючи в риму, заморила й Кабана творами своїми; розходилася брикать, покровителя шукать. Вовк маститий розмотав звиточок натхненний і моргнув: «Прошу, мадам, погостюйте в мене; будем з вами говорить на мистецькі теми, почитаєм на зорі вірші і поеми! Не соромтесь, не біжіть, поспіх ділу шкодить...» А вона хвостом фіть-фіть і очима водить. Як закінчив Вовк «читать» — захропів на сіні: роги, ратиці лежать й віршики Козині...