Семену Гнат сказав, Коли в буфеті стрілись: — Я чув, як вчора ви Із жінкою сварились. Такого поміж вас Гриміло гніву й люті, Що вибіг я на двір У чому спав. Роззутий. Спросоння наверзлось, Що хтось когось вбиває. Аж бачу на тобі Й подряпинки немає. Чим скінчились між вас Прокльони й люті чвари? Чим розігнать вдалось Тобі сімейні хмари? Гнат гордо засміявсь: — Ну, як тобі сказати, У мирі щоби жить, Прийомчик треба мати. Прийомом оцимо На жінку так впливаю, Що на колінах враз До мене приповзає. — Навколішки? Ти бач! — Гнат витріщивсь на друга. — І що тобі гуде Прекапосна подруга? — А що їй говорить? Вона ж, як шар у лузі! Благає: — Ну, вилазь З-під ліжка, боягузе!
