Стрілись два молодожони, Давай говорити. Як кому в житті сімейнім Доводиться жити. — Як ти, Вітю? — Та нівроку, Краще і не треба. — А ти, Женю? — Та признаюсь, Як на сьомім небі! Жінка молиться на мене, Лагідна, чудова. Ще й ласкавим називає Італійським словом. — Яким словом? — От забувся... Як же його звати? Але гарне... Як почую, Терпнуть серце й п’яти. Як же його?.. От же горе... Ніяк в ум не ляже. — Може, жінку запитати, Нехай вона скаже?! Щось у сінях зарипіло. Голос жінки в двері: — Ти з ким ото, кобеліно, Півдня теревениш?
