Іде Мартин вулицею В темних окулярах. Голова в зелених плямах, Ніби у доларах. — Що з тобою? — кум питає. — Не нечиста сила? — Яка сила? Це ж учора Жінка так побила. Кум аж цмокнув: — Ой, жорстока! Видно, била з перцем. За що ж вона? — За що, куме? Та за добре серце. Таку уже вдачу маю Милосерднолюдську! Інший гляне і байдуже, Моє серце — дзуськи! За все болить, за все ниє, — Не спить, не дрімає. Старається добро творить, Саме ж лихо має! З води дівчину вродливу Витягнув я сміло. А тут жінка з макогоном І мене огріла. — Не ждав таке, — кум бурмоче, — Я від куми Ганни. Звідки ж витяг? З річки? З ставу? — Ні. З нашої ванни!
