Щоб якось вижити в болоті Та обминати геть напасть, Всі Жабенята жовтороті Учились повзати й стрибать. І це маленьке й вилупате В науці прагло не відстать — Не раз доводилось і впасти Чи безпорадно вниз сповзать. Було дереться бідолашне На невеличку купину, А потім — стриб (яке безстрашне!) У твань болотяну гнилу. А вже як з вищої удасться Та в інше місце стрибонуть, То Жабеня цвіло від щастя... Що може радіснішим буть?! Отак проплигавши з чверть року, В чималу Жабу підросло. Як всі, жило б собі нівроку — Лиш менше б гонору було. А то ж біда тобі, та й годі... На купу вилізе й кричить, Що всіх, хто мешка на болоті, Стрибать, як жаб, потрібно вчить. Жуків, комашок, навіть птахів... Сидить на купі та й повча. Комашки аж тремтять від страху. А Жаба знай надокуча. І так же нудно та «морально», Що й розлетілись горобці. А їй — одне на язиці: Щоб всі стрибали, і — негайно. А це... полегшено зітхнули, Хто в учнях в тої Жаби був. В болоті спокій. Може, чули? Лелека — царство їй!.. — ковтнув.
