Ходив Микола в школу, Учився абияк. Та батько вчив Миколу: — Дарма, зійде і так. По школі працювати Повинен всяк юнак. — Не надривайся! — мати Синочка вчила так. Майстри все нарікали: Жене Микола брак. Батьки ж синка втішали: Не тільки в тебе так. Пішов служить до війська, Сумління ж ні на мак… І знов батьківська «пісня»: — Прослужиш, синку, й так. Завів сім’ю Миколка Й гуля, мов холостяк, — Не може втять до толку, Чом жінці все не так. Любив поспать в охоту, Поїсти добре всмак, Не рвався до роботи — Прожити можна й так. Батьки старими стали, Вже сил нема ніяк, Миколку розшукали: Мов, синку, так і так... Твої ж ми тато й мама, Вже тяжче й тяжче крок, Поміг би нам з ділами — Адже ти наш синок. Потилицю почухав Синочок-неборак, Кашкет нап’яв на вуха: — Дотягнете і так.