В однім садочку, У куточку, Завжди дрімав у холодочку, Біля корита із водою, Дебелий парубок Гусак. «Оце так-так!! — Ну, що то робиться з тобою, — Йому завжди казала Квочка, — На кого став ти схожий? Від жиру шиї повернуть не можеш. Твої ровесники — який вже рік! — В ставочку з дітками щодня, А ти в садок сюди утік, Жирієш, як свиня, А ледь всміхнеться місяць зірочці ясній. До Гусочок спішиш мерщій Байдикувати. За розум взятися пора!..» — «Гел-гел, стара, Яка ж ти язиката! Та я аж лопаюсь від сміху, Що ти знайшла утіху Звалить собі на плечі Оту малечу!» — Сказав Гусак гоноровито І ткнувся носом у корито. ...Минули Молоді літа. У Гусака Уже й осаночка не та. І мова не така. У Квочки Дочки та синочки, Вони піклуються про неї Всією дружньою сім’єю, А Гусакові ніде й прихилиться, Старий уже, нікуди не годиться, Бо все здоров’я, сили, вроду Розхвиськав, як з корита воду. * * * Подібну гусячу породу Мені не жаль. Оце і вся мораль.
