До інституту їхав ЗІМ, В якім Сидів поважний Корольок, А поруч з ним — Його синок. Через хвилину Разом з сином Вони були вже в кабінеті. Навколо глянувши байдуже, Промовив Корольок директору Сичу: «Послухай, друже! Тобі усе тут по плечу — Допоможи моєму Петі. Закінчив школу хлопець без медалі, Але талант!.. І видно, що надалі Великий успіх буде мати, Бо весь удався в тата. Так ти, будь ласка, там того... Щоб поза конкурсом його. А я — мою ти добре знаєш вдачу — Колись сторицею віддячу». — «Та я тобі, та я для тебе... Зроблю усе, що треба. Якщо комісія почне протестувати, То вільним слухачем або у кандидати Я зможу сина влаштувати, І можеш сміливо вважати, Що він уже студент». І в цей момент Радіє син: «У тата чин, Авторитет, Захочу, то влаштує в університеті..» І Корольків синок не вчиться, байдикує, Адже для нього конкурс не існує, Бо він начальства кров і плоть... * * * Гірка це правда! Очі коле!! Та я б хотів, щоб більш ніколи Очей такою правдою нікому не колоть.
