У жнива пішла я з відрами Брати воду з джерела, У байраці поміж вітами До озерця підійшла, В чисту воду задивилася — Бачу в ній увесь байрак. Аж зненацька, мов приснилося, Поруч мене став юнак. Привітався так любесенько, Просить злить йому води. Я ж застигла вся й тихесенько Запросила: «Підійди!» Він комбайнер, виявляється, Із села неподалік, Довго-довго умивається, Мов не мився цілий рік. «Чепуришся на побачення?» — Докоряю жартома. Каже: «Що ж, коли призначила Найкрасивіша сама!» І подав журнал, де дівчина Вся усмішкою сія, Колосками закосичена, — Придивляюсь — а то ж я!