Кирило Суглоба на службу прийшли. — Офелія! — крикнули грубо. Ввійшла секретарка. — Ви вчора були На зборах в робочому клубі? Коли секретарка сказала: «Була», На крісло вказав їй Суглоба. — Чи там хто не ляпав з трибуни, бува, Відносно моєї особи?.. — Казали, що ви із людьми нелюдим І грубим говорите тоном, А ось із начальством... ну, словом одним, Назвали вас... хамелеоном. Суглоба такого стерпіти не міг, — Як крилами півень, лопоче: — Та я їх зігну у баранячий ріг... Та я їм... що більш не захочуть... Суглоба повісив піджак на стілець Й відкрив в кабінеті кватирку, А потім ривком розстебнув комірець І зло в усі сторони зиркав. — Я їм покажу як обмову плести... Подумаєш!.. Теж мені Чехов... — В кулак мимоволі стиснулись персти Й крізь зуби: — 3 якого він цеху? І тут секретарка Офелія враз Внесла в його мислі поправку: — Та він не працює, пробачте, у нас, Він вчора приїхав із главку. — Із главку! — Струсились в Суглоби жижки... Той півень, що був на початку, Зігнувся, зробився маленьким таким, Подібним на мокре курчатко. Піджак одягнув і на гудзики всі Ураз застебнувся Кирило. Кватирку закрив і тихесенько сів... Суглобу, як видно, знобило.
