Лис уздрів Сороку Якось на гілляці. — Хочеш, білобока, Жить в моїм палаці? Кидай швидше, мила, Вбоге те кубельце, Ждать мені несила, Йди до мене, серце! В нас життя чудове Буде і прекрасне! — Кинь свої промови, Бі-бі-сі нещасне. Лис повісив вуха І затявкав зразу: — Обскубу псяюху За таку образу!!!