Після бою, після грому, Повз ліси, яруги, Поверталися додому Браві козарлюги. — Гей, брати! — Гукнув найстарший, — Відгули походи. Пронесли нас коні наші Крізь вогні та води. То ж тепер, як і годиться, В час такий щасливий Кожен мусить ожениться, Хто не полохливий... — Що за жарти! — загукали Менші два до брата, — Де ж це лицарів лякали Чепурні дівчата?! — Не храбруйте, супостати, Верхи серед поля. Це не шаблею махати, Не палить з пістоля. Тож і раджу, щоб пізніше Не прийшлось журитись, — На трьох сестрах перших-ліпшнх Треба оженитись. — Це ж чому на сестрах, брате, Нам дозволь дізнатись? — Одну тещу будем мати, Легше відбиватись!
