Раз Голка перед Ниткою пишалась Та величалась: — Себе хвалить воно й не до лиця, Та я не раз чувала від Кравця, Що завдяки мені він має хліб і сіль, І теплу хату, і постіль. Про тебе ж ні словечка не замовив. Та й те збагни, які вже тут розмови, Коли від тебе користі немає, Бо кожен знає — Коли б не я, — пусте твоє життя, Без мене ти ніщо, сміття. — Чи не занадто це? — тут Нитка обізвалась, — Адже без мене ти... — та й обірвалась. А Голка згорда знай собі штрикає, Та свою гідність вихваляє, І хоч вона багато говорила, Але без Нитки й клаптика не зшила, Дірок лиш наробила. Ще зустрічаються й між нами молодці, В яких лиш Я та Я на язиці, А відірви такого від громади — Не те що іншому — собі не дасть поради.
