Зухвало стрекотали жатки. Тріщали збуджено косарки. Все літо я пробув без шапки, без дівчини і без цигарки. А як вляглась на стернях осінь, мов жінка втомлена, тоді я розплів найкращі в світі коси, поцілував сльозу на віях. Роман Качурівський...А як вляглась на стернях осінь, одяг на голову шапчину, розплів найкращі в світі коси, в міцних обіймах стис дівчину... Присів на запашну солому. Забув про жатку і косарку і доти не пішов додому, доки не викурив цигарку...
