Зачувши злодія в коморі, Сірко рвонувсь вперед, як лев. І гавкнув так, що десь надворі Аж сич пугикнув між дерев. Під двері кулею підскочив, Гребе — аж курява стовпом, Горять вогнем і люттю очі, По ребрах б’є себе хвостом. Не здобрувать тепер злодюзі, Сувора кара його жде. Дадуть, як кажуть, по заслузі, Ще й від Сірка перепаде. Аж раптом двері — рип тихенько І на порозі, ніби сон, Прямо під носом чималенький Сірко побачив сальтисон. Замовк наш пес. Не зна, як бути: Чи наступать, чи відступать, Взять сальтисон, чи обминути, Чи гавкати, чи вже мовчать. Нарешті вирішив присісти І за дверима пильнувать, Щоб ходу злодію не дать, А сальтисон, звичайно, з’їсти. Хоч і незручно говорити, Та правда любить чистоту: Є в нас охочі поживитись Навіть отам, де треба битись, Як подобає на посту.
