Задумав Жолудь чванькуватий Перед деревами похизуватись І загукав до Осокорів: — Чого такі ви тонкокорі? А ви, заніжені Тополі, Завжди такі, як зараз, кволі? А Берестки? А Ясени? Та як тримаються вони? Ось ми, Дуби, — на всю округу, Тверді завжди, у спеку й хугу. Громам — і тим нас не здолати!.. I ще хотів він щось сказати, Та з гілки впав — і тої ж миті Замовк в свинячому кориті. Пізніше Льоха так казала, Коли взяла його на зуб: — Не личить хвастати громами, Коли ти Жолудь, а не Дуб.
