Погожим вечором вгодована Свиня на фермі здибала робочого Коня — той саме корм розвозив для худоби — й прохрюкала: — А дай лишень для проби! Фе! Знову дерть... Та вже якби і смерть тепер мене примусила це їсти — то не змогла б... Переселяюсь в місто, бо виросла уже, як для села: кондиції, сказали, досягла! Там їстиму лиш вишукані страви, та вже ж доб’юсь і визнання, і слави... Не те, що в тебе тут: заправив шию у хомут — та й кормову проблему, знай, вирішуй... Якби ж ти був хоч трошечки справніший — то, мо’, всміхнулась доля б і тобі. А так... Бувай! Ще мушу, далебі, перед далекою дорогою поспати, бо завтра — вже й до м’ясокомбінату! Отам — нових кондицій я сягну, задовольню усі свої потреби! — Блажен, хто вірує! — всміхнувсь Гнідко до себе і хуру далі потягнув.
