З Горобцем завелася Синиця за просяне зеренце мале. Ну, і як тут не будеш свариться? — хоч мале воно, звісно, але суть у принципі, суть у порядку! А порядок єдиний, бач, є: хто найперший зробив тут посадку, той, природно, нехай і клює. А вони підлетіли обоє до зернини тії водночас і таке завели між собою — пір’я й пух полетіли ураз! Били в тім’я, під дих і під боки, позбивали до крові дзьоби... — Соррром, соррром! — кричали Сороки, — рррозчепіться, уперті лоби! Як складалося все воно далі — зараз важко сказати мені: став шукати я слів для моралі — та й не встежив за полем борні. Лиш на хвильку якусь відвернувся, зирк — нікого... Так от тобі й на! Тільки Котик облизує вуса на току біля купи зерна...
