Давно Кіндрат про море мріяв, казав усім знайомим так: — Лише воно — моя стихія, бо я — природжений моряк! Носив, як правило, тільняшку (хоча й пошарпану давно) — і коком звав свою Мелашку, ілюмінатором — вікно. Хоча ні річки, ні ставочка в селі й у згадці не було, він змайстрував баркас із бочки та із коромисла — весло. А якось, потай од Мелашки зібравши трохи грошенят, в рюкзак укинув дві тільняшки й чкурнув до моря наш Кіндрат. А там, на пляжі приміському узявши човен напрокат, назустріч бурі й шторму злому відважно вирушив Кіндрат. Та от — промчався поряд катер, несучи гордо гострий ніс... Кіндрат попав йому в кільватер — з з курсу збивсь... кормою вниз! Була б Кіндратові халепа — пішов би крабів годувать... Спасибі, вчасно розшелепав, що на роботу час вставать. * * * Я діяча одного слухав: зібравши море фактів, цифр, загруз у них по самі вуха і... захлинувся серед них. А прочитав би байку цю— ще жити й жити б молодцю!
