Скаже Харків, скаже Київ, скажуть Лопань і Дніпро: «Як новий прогресу вияв — пречудова річ метро». Хоч була, як біг я в Спілку, придибенція така: у метро, як у копилку, опустив я п'ятака. Стерта ж ця монета клята не добрала щось ваги: йду — аж автомат лещата защепив біля ноги. Недобачиш — так і влупить! Люди ж дивляться з боків: «Автомат — і то не любить надто стертих п'ятаків!» Я розсердивсь — от морока: не пуска мене п'ятак! Та коли отямивсь трохи, то про це подумав так: «От загальній би культурі корисніш було в сто крат, щоб у нас в літературі був подібний автомат. Щоб стояв, як у дозорі, не пускав творців таких, що слова в їх кожнім творі, наче стерті п'ятаки».
