— Кумасю, зараз тепло й сухо. Навіщо ж ти Зайчаті вуха Позатуляла пухом? — Питала в подруги Зайчиха. — Та не з добра, кумасю, з лиха. — Що, хворе Зайченя? — Та ні, неначебто нівроку, Здорове з кожного, як кажуть, боку. — То вийміть пух! З сьогоднішнього дня На нас сезон відкрито. Мисливці можуть Зайченя убити — І не почує ж, бідне!.. — Вб’ють чи ні — Про те судить мені, — Відповіла Зайчиха-мати. — Та буде краще для Зайчати, Якщо не чутиме тих слів, З якими в нас стріляють, у зайців. Як мати, я скажу тобі відверто, Що краще вже йому померти, Ніж слухати оті слова!.. * * * Хіба Зайчиха-мати не права?