Тікаючи з села, Лисиця В глибоку вперлася криницю. По шию у воді сидить Та знай тремтить. Аж мимо Цап іде. Заглянув у криницю І там побачив кумоньку Лисицю. — Ти що там робиш? — Цап її питає. — Водицю п’ю, — Руда відповідає. — Ходіть і ви сюди Напитися води — Тут місця вистачає, Хоч заїжджай і верхи на коні. — Та щось не хочеться мені, Нехай колись зайду напиться. — Ні, ні, — йому Лисиця. — Верніться! Тут такий бальзам!.. Скажу, добродію, лиш вам: Тут не водиця, а... горілка! Спішіть, а то вже зовсім мілко! — Послухав Цап і плюхнувся униз. Лисиця ж лиш того й чекала: На роги, наче на карниз, Стрибнула, вилізла й помчала. А Цап назад, було, поліз, Та обірвавсь із зруба, Півдня помекав, висунув язик І врізав дуба. * * * Коли облесний чоловік Занадто хоче прислужиться, Згадайте і про Цапа, й про Лисицю.