У прийомну до Князькова Привели турботи жінку. — Зачекайте, — сухо мовив, — Зараз я... одну хвилинку! Після зустрічі цієї Жінка жде свого прийому... А Князьков забув про неї... І пішов собі додому. І прохачка знов без краю Міря закутки похмурі: — Одного йому бажаю: У моїй побути шкурі... Тільки це вона сказала, Дивна трапилася штука: Жінка враз касиром стала, А Князьков до неї стука: — Прошу видати зарплату... Преміальні, наднормові... — І кишеню черевату Вже трима напоготові. Жінка глянула: ну й лихо! Посміхнулася в хустинку: — Зачекайте, — каже тихо, — Зараз я... одну хвилинку! І хоч «шеф» не має часу, Та сидить, чека «прийому», А вона замкнула касу... І пішла собі додому. — Гвалт! Рятуйте! Бюрократи! — Заволав Князьков щосили, — Та їх треба в шию гнати, Щоб за носа не водили! — Правда ваша, — кажуть люди, — Ми цього чекали слова... Треба гнати їх усюди, Починаючи... з Князькова!
