Стовпами Дріт прямує в далину, Потужний струм в його пульсує жалах Та от якось озвалась з бур’яну До нього Залізяка заржавіла: — Їй-бо, умерти можна від нудьги. Гей, чуєш, Дроте! Гудеш, гудеш ти про роботу. Яка ж робота в тебе? Ги-ги-ги! На сонці мерехтіти? Чи бути сідалом для гав? Якби мені хто право дав — Трудився б ти у мене зиму й літо! А то порядку в нас нема: Усю в районі цім роботу Я, надриваючись, виконую сама. Глянь: виступа іржа, як сіль, від поту. Чудовий дехто має хист: Про ледарів занадто вже балака, А сам — немов іржава Залізяка, — Артист!
