В господаря жили два пси. Бровко лежав і скімлив тихо (Йому вночі Вовк лапу прокусив) А от Сірко, немов на лихо, Лише почує — хтось прийшов — І заливається: — Гов! Гов! Бровко не витерпів: — Ну, що ти з того маєш? Кого ти злодієм вважаєш? Хіба ж усі прохожі — вороги? — Та ні, я гавкаю з нудьги. А ще — щоб чули у господі І думали: «Сірко не спить! Сірка потрібно похвалить При всім народі!» А хто про тебе що сказав, Хоч ти і Вовка відігнав?! Я не дурний! Скажу, між нами: Найголовніше, братику, — реклама!
