— Ні, Мишко, ми не дилетанти. У нас відкрилися таланти! А де відкрилися? Не знаєш? Ні? Ось тут, сліпці! Під вашими носами! Тьху! Далі, у землі, на глибині! Тут я писав свої натхненні драми, Творив поеми днями і ночами І звідси вибився у світ! — Сказав, піднявши носа, Кріт. — Який же ти поет? — спитала Мишка, — Не чула я... — Так ось же перша книжка! І відгуки про неї. На, читай! — Читає Мишка: «Геніально! Пласти життя показано реально! Оспівано наш рідний край!» — Ну, що ж, вітаю славного поета, Нового класика! Але... — Га? Чом замовкло, Мишеня мале? — Все думаю: злетів ти, як ракета, Та ген коли цей був політ. І бачу: він не став тобі в пригоді, Бо жодного рядка ти не створив відтоді... — Обурився зухвалий Кріт: Такого не чекав ніколи. А правда і сліпому очі коле. Шановна критика йому стелила шовк. У славі грівсь, не в творчому горінні, І ніби огірок осінній, Ледь випнувся і молодим пожовк.
