Бабка крильцями махала Ціле літо день у день, А про зиму — нітелень. Та зима її застала. А в мурашнику, до речі, Все — і в піч є, і до печі. Та сумує мурашва: Бабка, певно, ледь жива? Чом не йде вона просити, Як ото колись було? Може, їй ні їсти-пити І зруйноване житло? Ось Мурах найбільш гарячий Все узнати рушив сам. Бачить: дім стоїть добрячий (От якби такий і нам), Витирає добре лапи, До кімнати загляда: Сита Бабка на канапі Розляглася молода І регоче: — Ти, Мурашко? Ну, привіт! Вертай назад! Хоч зимі не кожен рад, Та мені не буде тяжко. Нам до цього не звикать, Можу вік протанцювать; В мене є, як бачиш, хата І міцненька шия тата!
