— Здирай, Ромко, це ганчір’я! — Влетівши до хати, Зінька кинулася з ходу Килими знімати. — Тільки-що мені сказала Конючиха Нонка, Що килими вже не модні, А модна клейонка. Біжи ж мерщій до крамниці, Щоб не розхапали! Обклеїмо клейонкою Кухню, спальню й залу. Цілий тиждень Зінька з мужем Клеїли, латали... Зате стіни у кімнатах Райдужно засяли. Через місяць знов команда: — Здирай цю холеру! Я побачила у Феньки На стіні шпалери. Імпортні, модерні, Ромо, Ну такі ж гарненькі! Я від моди не відстану! Що я гірше Феньки? Дістань мені їх де хочеш! — Послухай-но, люба... — Не переч! Як не дістанеш, З горя вріжу дуба! Десь прочула, ніби модна Лакова підлога Й таке зняла, що примчала «Швидка допомога». Вийшло по її: підлогу Шкребли, лакували, Поки блискітки сліпучі На ній не заграли. Стала в грізну позу Зінька И мовила по тому: — Гляди, станеш на цю красу, Прожену геть з дому! І до спальні, мій миленький, Забувай дорогу! Постелю тобі матрацик — Спи біля порога. Сама Зінька прокрадалась У ту спальню нишком: Розганялась і з порога Стрибала у ліжко. Як почала ще й за стелю Гризти Зінька Рому, Не витримав, бідолаха, Та й чкурнув із дому.
