То якось ми були у ресторані... Сиділи край відкритого вікна І речі говорили полум’яні — Між іншими, Станіславе, без вина! Ну, а вікно виходило на море... І от над морем, чуєте, над ним — Дві зграї крижнів крізь туман прозорий Перелітали колесом живим. І тут мене він ухопив за лікоть І щось почав декламувати він: Що на концерт сліпих не варто кликать І що глухим байдуже до картин. А потім взяв, обняв мене за плечі: «Олексо, рідний! Я тебе прошу: Ти опиши в «Безсмертниках» цей вечір, Бо я отак, як ти, не опишу!» ...Ми йшли додому пізньої години... Максим мовчав... А я блукав між трав... А море те, між іншим,— по коліна! Я точно знаю! Сам перевіряв!
