Сірий зайчик-побігайчик З тихого узлісся У зелений гай, до центру, Раптом перенісся. Примостив кубло старанно Під густу березу, Бо призначили неждано Завом «Звірзабезу». Не тікає, не петляє Вже поміж дерева: Персональну оформляє На самого Лева. Навіть зволить посміхатись Він у вуса пишні, Бо чого йому боятись: Перед ним — «Колишні». Ні посади, ані влади Жоден з них не має, А хвороби їх та вади Він прекрасно знає. Тож тепер на них нагрима, Бо нема їм ходу. Ще й потрима під дверима Та поварить воду. До забезу Вовк з’явився. Заєць глянув скоса: — Що, старий, так зажурився, Чом повісив носа? Тут у тебе неув’язка: Ще бракує стажу. Погуляй іще, будь ласка, Я всі дані зважу. Не дивись на мене басом, Кинь ту вовчу звичку. Забувай уже про м’ясо, — їж тепер травичку! — Вовка аж перекосило Від того зухвальства — Більш терпіть не має сили Куцого начальства: — Поки зробиш з мене, хаме, Вегетаріанця — З кісточками й потрухами З’їм тебе, поганця! — Вовк до Зайця враз нагнувся Та очима блиснув — Сірий Заєць і незчувся, Навіть і не писнув!.. Коли маєш трохи влади — Завжди начувайся, А дорвався до посади, То не заривайся.
