Про Вовка помовка, А він — у хату, Шкірить пащеку свою зубату, Шкіриться, лащиться — бачу, не вкусить. Гей, що поробить! Не хоче, а мусить. Смирну овечку грає він ловко. Встану — й за двері виставлю Вовка. Встав я... та що це? Навіть не писну, Лапищу Вовчу привітливо тисну. Як же!.. Він гостем тут заявився, Вдягся пристойно, ще й поголився. Навіть не віриться: зовсім людина, Лиш проступає риса єдина: Як він майстерно навдивовижу Нині личину приховує хижу! Ні, не міняє Вовчик натури — Просто потурили з номенклатури. Дайте лиш волю — за горло ухопить, Втопче в болото, в калюжі утопить. Так не одному, стерво, нашкодив! Чесно признайтесь: до вас не заходив? Як же зустріли — вигнали з хати? Ах, розумію. Нащо питати!
