Поскаржилася Вовкові Лисиця: — О, як то часом легко помилиться: Була у Лева: грізний і суворий — Та тільки збоку Він собі нівроку, Насправді ж — хворий. Болить йому і серце, й голова: Так за громаду він пережива. А що уже доступний та добряк, Не любить, правда, дуже злодіяк. «Заходьмо, — каже, — розкажи новини, Які у кого там гріхи-провини». Отак у нього кілька раз була І чесно геть усе розповіла. Не скажеш — прочитає на виду, Боюсь ускочити в біду. — А Сірий слуха і на вус мотає: «А що, коли й про мене запитає? Ця хитра шельма знає все достоту». Злякався Вовк і аж змокрів од поту. На ранок до Лисиці причвалав, В куток гарненьку курочку поклав: — Така собі дрібниця... Чим багатий… — А сам про себе думає зубатий: «Ніхто своєї долі не вгадає: Залежить, хто і як доповідає. Начальство зневажай або шануй, Але дорадників — таки пильнуй!» Щоб байка без моралі — я не звик, Але наразі Застряг мені язик На перелазі: Дорадників боюсь — В рядку не те побачать — По-своєму на зле перетлумачать.
