З Гімалаїв крутих, Де лиш скелі та лід, Де крок неуважний Несе сотні бід, Де смерть диха в груди, За плечі хапа, Вернувся додому Іван Сирота. Піднявсь на вершину, Усе він здолав. Що здатний на подвиг, — Усім доказав. З ним разом були І єврей, і грузин, І чорної Африки Відданий син. Надлюдська утома Спортсмена хита. Приліг, щоб спочити, Іван Сирота. Та ось серед ночі Озвавсь телефон. Схопився Іван, Перервавши свій сон. Із слухавки голос Жіночий пита: — Це ви, Йван Петрович, Та ще й Сирота? — Так! — в Йвана озватись Ще сили були. — Це ви мого Ізю З провалля спасли? — Я витяг, — в Івановім Голосі мідь. — А де його шапочка Синя, кажіть?!
